25-го вересня 2012 р. Барак Обама з трибуни ООН закликав світових лідерів засудити насильство на Близькому Сході, викликане анти-ісламським фільмом, що призвело до загибелі американського Посла в Лівії.

ОБАМА: Містере головуючий, містере генеральний секретарю, друзі-делегати, леді та джентльмени! Я хотів би розпочати сьогодні з розповіді про американця на ім’я Кріс Стівенс. Він народився в місті Грасс Вели в штаті Каліфорнія в сім’ї юристів і музикантів. В юності Кріс вступив до Корпусу Миру, викладав англійську в Морокко, де і зародилася його любов до людей Північної Африки та Близького Сходу. Він міг би пронести цю відданість їм через усе своє життя. Як дипломат, він працював в країнах від Єгипту до Сирії, від Саудівської Арабії до Лівії. Він відомий своїми прогулянками вулицями міст, де працював, інтересом до місцевої іжі, зустрічами з багатьма людьми, знанням арабської мови та тим, що слухав інших зі щирою посмішкою.

Кріс вирушив у Бенгазі на вантажному судні, як тільки почалася лівійська революція. Як представник Америки, він допомагав лівійському народу долати насильницький конфлікт, турбуватися про поранених та творити бачення майбутнього, де шануватимуть права всіх лівійців. Та й після революції він допомагав народженню нової демократії, коли лівійці провели вибори, створили нові інституції та почали рухатися вперед після десятиліть диктатури.

Кріс Стівенс любив свою роботу. Він гордився, що служить в цій країні, та бачив гідність в очах людей, з якими зустрічався. Два тижні тому він вирушив у Бенгазі, щоб оцінити плани відкриття нового культурного центру та модернізації госпіталю. Саме тоді на американське представництво стався напад. Разом із трьома його колегами Кріса було вбито у місті, яке він допомагав рятувати. Йому було 52 роки.

Я розказую вам цю історію тому, що Кріс Стівенс уособлює все найкраще, що є в Америці. Як і його колеги по дипломатичній службі, він будував мости через океани і культури та був глибоко залучений в міжнародну співпрацю, якою займається Організація Об’єднаних Націй.

Він діяв зі смиренністю, але також відстоював низку принципів: переконання, що люди мають бути вільними у виробленні своєї долі та життя у свободі, гідністі, справедливості та маючи можливості.

Напади на цивільних в Бенгазі були нападами на Америку. І ми вдячні за сприяння, яке отримали від лівійського уряду та лівійського народу. Немає сумнівів, що ми невідступно шукатимемо убивць та притягнемо їх до відповідальності.

Я також вдячний, що останніми днями лідери інших країн включно з Єгиптом, Тунісом та Йеменом вдалися до кроків, аби убезпечити наші дипломатичні представництва та закликали до спокою разом із релігійними лідерами по всій планеті.

Але розумієте, атаки останніх двох тижнів – це не просто напад на Америку. Вони також є нападом на ідеали, на яких створено Організацію Об’єднаних Націй: переконання, що народи можуть врегульовувати розбіжності мирним шляхом, що дипломатія може прийти на зміну війні, що у взаємозалежному світі в кожного з нас є своя частка роботи задля більших можливостей і безпеки для наших громадян.

Якщо ми всерйоз обстоюємо ці ідеали, то не треба буде виставляти додаткових охоронців перед посольством чи оголошувати жалобні заяви чи чекати допоки насильство промине. Якщо ми всерйоз обстоюємо вишезазначені ідеали, нам слід чесно говорити про глибокі причини кризи. Адже перед нами постає вибір між застосуванням сили, що роз’єднує нас, та надіями, які є в усіх нас.

Нині ми повинні підтвердити, що наше майбутнє визначатиметься такими людьми, як Кріс Стівенс, а не його вбивцями. Зараз ми маємо задекларувати, що всередині наших об’єднаних націй немає місця для насильства і нетерпимості.

Менш ніж два роки пройшло відтоді, як один підприємець в Тунісі вчинив самоспалення на знак протесту проти гнітючої корупції в його країні та спричинив Арабську Весну. Відтоді світ поглинули трансформаціїі. І Сполучені Штати підтримують сили цих змін.

Нас надихнули туніські протести, які змели диктатора, адже ми розпізнали свої власні переконання в натхенні тих чоловіків і жінок, які вийшли на вулиці. Ми наполягли на змінах в Єгипті, адже наша підтримка демократії безумовно поставила нас на бік народу. Ми підтримали перехід влади в Ємені, адже інтереси народу більше не могли бути задоволені корупційним статус-кво.

Ми разом із широкою коаліцією зробили інтервенцію в Лівію згідно з мандатом Ради безпеки ООН, адже мали здатність зупинити масові вбивства невинних та вірили, що натхнення народу є сильнішим за тирана.

Зібравшись нині тут ми знову заявляємо, що режим Башара аль Ассада має піти в небуття, щоб припинилися страждання сирійського народу та міг настати новий світанок.

Ми стоїмо на цих позиціях, бо віримо, що свобода і самовизначення не є унікальними для однієї культури. Це не просто американські цінності чи західні цінності; це універсальні цінності. І навіть якщо будуть величезні випробування під час переходу до демократії , я переконаний, що – безумовно – уряд народу, від народу і для народу має більше змоги принести стабільність, процвітання та персональні можливості, що є базовим для миру в усьому світі.

Отже пам’ятаймо, що триває сезон прогресу! Уперше за десятиліття тунісці, єгиптяни та лівійці проголосували за нових лідерів на виборах, які визнано такими, що відбулися, конкурентними та чесними.

Демократичний дух не заборонено для арабського світу. За минулий рік ми бачили мирний перехід влади в Малаві та Сенегалі, й нового Президента в Сомалі. В Бірмі Президент звільнив політичних в’язнів та відкрив закрите суспільство, мужнього дисидента було обрано до парламенту і народ рухається в бік подальших реформ.

По всій планеті починають чути голоси народів, які наполягають на своїй невід’ємній гідності та праві визначати власне майбутнє. Але перипетії останніх тижнів нагадують нам, що шлях до демократії не закінчується вкиданням виборчого бюлетеня. Нельсон Мандела якось сказав: «Бути вільним – це не лише самому звільнитися від наручників, але і жити так, щоб поважати та обстоювати свободу інших».

(ОПЛЕСКИ)

Фото Associated Press

Справжня демократія вимагає, щоб громадян не кидали до в’язниць за те, у що вони вірять, а бізнес міг бути започаткований без дачі хабара. Вона залежить від свободи громадян висловлювати свої думки та збиратися без страху, а також грунтується на праві закону і його дотриманні, що гарантує права всіх людей. Іншими словами, справжня демократія, справжня свобода – це тяжка праця.

Ті, хто при владі, повинні уникати спокус переслідувати дисидентів. В тяжкі економічні часи країни можуть вдаватися до спокуси гуртувати народ проти удаваних ворогів всередині та зовні замість того, щоб зосереджуватися на копіткій роботі над реформами.

Більше того, завжди є ті, хто відкидає людський прогрес, диктатори, які прагнуть влади, корупційні інтереси базовані на статус-кво, а також екстремісти, які розпалюють полум’я ненависті та поділу. Від Північної Ірландії до Південної Азії, від Африки до Америки, від Балкан до Тихоокеанського рифу – всі ми є свідками конвульсій, які супроводжують перехід до нового політичного порядку.

Час від часу конфлікти виникають на межі рас чи етнічностей, та часто виникають через складність узгодження традицій і Віри з розмаїттям та взаємозалежністю сучасного світу. В кожній країні є ті, хто сприймає інші релігійні переконання, як загрозу. В кожному культурному середовищі ті, хто любить власну свободу, повинні запитати себе, наскільки вони хочуть миритися зі свободою для інших?

І це те, що зіграло роль в останні пару тижнів, коли грубий та огидний відеофільм збурив повстання в мусульманському світі. Зараз тут я чітко запевняю вас, що уряд Сполучених Штатів не має жодного відношення до цього фільму! І вірю, що його послання мають бути засуджені всіма, хто поважає нашу спільну людяність. Це образа не тільки мусульман, але і Америки також.

Як демонструє місто, що поза цими стінами, ми – це країна, яка привітна до людей всіх рас і віросповідань. Ми є домом для мусульман, які моляться по всій нашій країні. Ми не тільки поважаємо свободу віросповідання, у нас є законодавство, яке захищає осіб від заподіяння шкоди через їхній зовнішній вигляд або вірування.

Ми розуміємо, чому люди сприйняли це відео як образу, адже серед них і мільйони наших громадян. Знаю, є ті, хто запитує, чому б нам просто не заборонити подібне відео? Відповідь викарбувана в нашому законодавстві. Наша Конституція захищає право користуватися свободою слова. Тут, в Сполучених Штатах незліченна кількість публікацій провокують правопорушення. Більшість американців є християнами, як і я, і ми не забороняємо богохульство щодо своїх найсвятіших вірувань. Як Президент своєї країни і головнокомандувач збройними силами, я нормально ставлюся до того, що люди говорять про мене жахливі речі кожного дня. І я завжди захищатиму їхнє право так робити.

(ОПЛЕСКИ)

Американці воювали і гинули по всьому світу, щоб захистити право всіх людей висловлювати свої погляди – навіть ті погляди, з якими ми цілковито не згодні. Ми робимо так не тому, що підтримуємо мову ненависті, а тому що наші отці-засновники розуміли, що без такого захисту здатність кожного індивідууму висловлювати свої погляди та сповідувати свої віру може постраждати.

Ми так робимо, бо в розмаїтому суспільстві зусилля з придушення висловлювань можуть швидко перетворитися на інструмент придушення критики та переслідування меншин. Ми так робимо, бо будучи наділені силою Віри в своїх життях, та пристрастю, яка здатна розпалювати релігійні розбіжності, вважаємо, що найсильніша зброя проти мови ненависті – це не репресії, а ширша свобода слова, більше голосів толерантності, що об’єднуються проти фанатизму і богохульства, та надають ваги цінностям взаєморозуміння та взаємоповаги.

Мені відомо, що не всі країни в цій організації поділяють таке розуміння захисту свободи слова. Ми це розуміємо. Але у 2012-му році, в час, коли будь-хто з мобільним телефоном може поширити ненависні погляди по всьому світу одним натисненням кнопки, твердження, що ми здатні контролювати інформаційний потік є застрарілим. Питання в тому, як нам реагувати? І ми мусимо погодитися з наступним: немає таких слів, які виправдовують бездумне насильство!

(ОПЛЕСКИ)

Немає слів, які виправдовують убивства невинних! Немає відео, яке виправдовує напад на посольство! Немає наклепу, який виправдовує тих, хто підпалив ресторан в Лівані чи зруйнував школу в Тунісі чи спричинив смерті й руйнування Пакистані! В цьому сучасному світі з сучасними технологіями для нас реагувати таким чином означає надавати ваги будь-кому, хто вдається до мови ненависті й створює хаос по всьому світу. Ми надаватимемо ваги найгіршим з нас, якщо так реагуватимемо. Говорячи ширше, події останніх двох тижнів демонструють необхідність кожному з нас чесно поглянути на напругу між Заходом і арабським світом, який рухається в бік демократії.

Дозвольте пояснити! Так само як ми не можемо розв’язати всі проблеми в світі, так і Сполучені Штати не можуть і не будуть прагнути диктувати наслідки демократичних перетворень за кордоном. Ми не очікуємо, що інші нації будуть погоджуватися з нами по кожному питанню! Так само ми не припускаємо, що насильство останніх тижнів чи мова ненависті від деяких осіб віддзеркалює погляди переважної більшості мусульман. І не припускаємо, що погляди тих, хто зняв вищезгадане відео, репрезентують американців. Водночас я переконаний, що обов’язком всіх лідерів в усіх країнах є потужно висловлюватися проти насильства і екстремізму.

(ОПЛЕСКИ)

Настав час маргіналізувати тих, хто хоч і не прямо відповідальний за насильство, але використовує нелюбов до Америки чи Заходу чи Ізраїлю як центральний принцип політики, що прикриває й подекуди виправдовує тих, хто вдається до насильства. Такий тип політики, який протиставляє Схід Заходу, Південь Півночі, мусульман християнам, індусам і євреям, не може втілити обіцянку свободи. А для молоді це дає лише фальшиву надію. Спалення американського прапора не дає нічого для освіти дітей. Зруйнування ресторану не наповнює порожній шлунок. Напад на посольство не створює жодного робочого місця. Такий тип політики лише ускладнює досягнення, до яких ми маємо дійти разом, а саме – вивчити своїх дітей та створити можливості, на які вони заслуговують, захистити права людини та розширити обіцянку демократії.

Зрозумійте одне – Америка ніколи не відступиться від світових справ! Ми дамо по справедливості тим, хто шкодить нашим громадянам і нашим друзям, і ми виступатимемо разом з нашими союзниками. Ми хочемо бути партнерами з країнами по всьому світу, щоб зміцнювати торгівельні та інвестиційні зв’язки, а також науку і технології, енергетику та розвиток – тобто робити ті зусилля, що стимулюватимуть економічне зростання заради наших народів та закріплюватимуть демократичні перетворення. Проте ці зусилля грунтуються на дусі взаємного інтересу та взаємної поваги.

Жоден уряд чи компанія, школа чи громадська організація не можуть спокійно працювати в країні, де народу щось загрожує. Щоб партнерство було ефективним, наші громадяни мають бути захищені, а наш внесок має вітатися. Політика, що базується тільки на злості, на поділі світу на «нас» та «їх», не лише ускладнює міжнародне співробітництво, але й безперечно ставить поза законом тих, хто її втілює. Всі ми зацікавлені протистояти такій політиці. Давайте пригадаємо, що саме мусульмани найбільше страждають від рук екстремістів. Того ж дня, коли наші цивільні загинули в Бенгазі, турецького поліцейського було вбито в Стамбулі за кілька днів до його весілля, понад 10 єменців загинуло від вибуху бомби в Сана, а в Афганістані батьки поховали кількох дітей, вбитих напередодні в Кабулі терористом-самогубцею.

Імпульс нетолерантності та насильства може спочатку фокусуватися на Заході, але з часом його не втримати. Ці імпульси екстремізму використовуються, щоб виправдати війну суннітів з шиїтами, між племенами і кланами. Це призводить не до зміцнення і процвітання, а до хаосу. Менш ніж за два роки ми побачили, що, на відміну від десятиліть насильства, переважно мирні протести принесли зміни в здебільшого мусульманських країнах. І екстремісти усвідомлюють це, адже вони нічого не пропонують для покращення життя людей. Насильство – це їхній єдиний спосіб існувати. Вони не будують. Вони тільки знищують.

Настав час лишити позаду заклики до насильства і політику розділення. В настільки багатьох речах ми постаємо перед вибором між обіцянкою майбутнього та в’язницею минулого, що не маємо права помилитися! Ми повинні використати цей момент, і Америка готов співпрацювати з усіма, хто бажає втілення кращого майбутнього.

Майбутнє не повинне належати тим, хто атакує християн-коптів у Єгипті. Воно повинне належати тим, хто скандував на площі Тахрір: «Мусульмани, християни – ми одне!» Майбутнє не повинне належати тим, хто залякує жінок. Майбутнє повинне визначатися дівчатами, які ходять в школу, та тими, хто захищає світ, де здійснюються мрії наших доньок і синів.

(ОПЛЕСКИ)

Майбутнє на повинне належати тим небагатьом, хто прибрав до рук ресурси країни. Воно має належати студентам і підприємцям, робітникам і бізнесменам, які прагнуть більшого процвітання для всіх людей. Ось на боці яких чоловіків і жінок стоїть Америка! Ось бачення, яке ми підтримуємо!

Майбутнє не повинне належати тим, хто звів наклеп на пророка Ісламу. Але, щоб бути чесними – ті, хто засуджують той наклеп, повинні також засуджувати ненависть, яку ми бачимо на сплюндрованих іконах Ісуса Христа чи в зруйнованих храмах, чи в запереченні Голокосту.

(ОПЛЕСКИ)

Давайте засудимо підбурювання проти суфійських мусульман та паломників-шиїтів. Настав час взяти до уваги слова Ганді: «Нетолерантність сама по собі є формою насильства і перешкодою для росту справжнього демократичного духу».

(ОПЛЕСКИ)

Спільно ми повинні працювати над тим творінням, в якому ми зміцнені нашими відмінностями, та вони не визначають нас. Ось що об’єднує Америку! Ми підтримуватимемо такий підхід. Серед ізраїльтян і палестинців майбутнє на належатиме тим, хто повернувся спиною до перспектив миру. Давайте відкинемо тих, хто прагне конфлікту, тих, хто відкидає право Ізраїля на існування! Шлях важкий, але напрямок ясний: безпечна єврейська держава Ізраїль та незалежна, процвітаюча Палестина.

(ОПЛЕСКИ)

Розуміючи, що подібний мир повинен стати наслідком одної єдиної угоди між учасниками, Америка йтиме разом з тими, хто готовий до такої подорожі. В Сирії майбутнє не повинне належати диктатору, який вирізає свій народ. Якщо і є причина, яка волає до протестів у світі сьогодні, мирних протестів, то це – режим, що тортурує дітей та бомбить ракетами житлові будинки. Нам слід продовжувати бути зацікавленими, щоб бути певними, що те, що почалося громадянами заради їхніх прав, не закінчиться циклом сектантського насильства.

Разом ми повинні стати на бік тих сирійців, які вірять в інше бачення, на бік Сирії, яка об’єднана і міцна, в якій діти не бояться свого уряду, а всі сирійці мають голос щодо того, як ними керують – сунніти та алавіти, курди та християни. Ось, що обстоює Америка! Ось результат, заради якого ми працюватимемо, вдаючись до санкцій та наслідків для тих, хто переслідує, та допомагаючи тим, хто працює заради спільного добра. Адже ми віримо, що сирійці, котрі поділяють це бачення, матимуть силу і легітимність взяти владу.

В Ірані ми спостерігаємо, як бере верх шлях насильницької та безвідповідальної ідеології. В іранського народу визначна та древня історія, і багато іранців хочуть насолоджуватися миром та процвітанням поряд із сусідами. Але, забороняючи права для своїх людей, іранський уряд продовжує підтримувати диктатора в Дамаску та терористичні угруповання за кордоном. Нині і знову він знехтував можливістю продемонструвати, що його ядерна програма є мирною та відповідає зобов’язанням перед ООН.

Дозвольте дати вам зрозуміти: Америка хоче врегулювати цю проблему шляхом дипломатії, і ми віримо, що ще є час і місце для цього. Але цей час не безкінечний. Ми поважаємо право націй на доступ до мирної ядерної енергії, але однією з цілей ООН є монтіорити, що ми використовуємо цю енергію заради миру.

Не зробімо ж помилки! Озброєний ядерною зброєю Іран – це не той виклик, з яким слід миритися. Це може загрожувати наявності Ізраїлю, безпеці народів в Перській затоці та стабільності глобальної економіки. Це ризикує спричинити гонку ядерних озброєнь в регіоні та порушити Договір про нерозповсюдження ядерної зброї.

Ось чому коаліція країн продовжує закликати іранський уряд до відповідальності! І ось чому Сполучені Штати зроблять все належне, щоб не дати Ірану отримати ядерну зброю. Ми знаємо з болісного досвіду, що шлях до безпеки і процвітання не пролягає поза межами міжнародного права та поваги до прав людини.

Ось чому були відновлені ці інституції з руїн конфлікту; ось чому свобода трімфувала над тиранією в часи Холодної війни; і це є уроком останніх двох десятиліть також. Історія показує, що мир і прогрес приходять до тих, хто робить правильний вибір. Нації в кожному кутку планети пройшли цей тяжкий шлях. Європа – це криваве поле бою 20-го століття – нині обєднана, вільна і мирна. Від Бразилії до Південної Африки, від Туреччини до Південної Кореї, від Індії до Індонезії люди різних рас, релігій і традицій визволяють мільйони з бідності , поважаючи водночас права власних громадян та усвідомлюючи свої національні обов’язки.

І це завдяки прогресу, який я бачив протягом власного життя, прогресу, який бачив після майже чотирьох років президентства, і через який в мене більше надій щодо світу, в якому ми живемо.

Війну в Іраку завершено. Американські вояки повернулися додому.

Ми почали перетворення в Афганістані, і Америка з нашими союзниками закінчить цю нашу війну згідно розкладу в 2014-му.

Аль-Каїда знесилена і Осами бен Ладена більше немає.

Народи згуртувалися, щоб закрити на замок ядерні матеріали, і Америка та Росія скорочують свої арсенали.

Ми бачили, як було зроблено важкий вибір – від Неп’їдо до Каїру та Абіджану – дати більше влади в руки громадян.
В часи економічних випробувань світ згуртувався задля розширення процвітання. Завдяки країнам Великої Двадцятки ми встановили партнерство з країнами, що розвиваються, аби утримувати світ на шляху відновлення. Америка просуває порядок денний розвитку, який живить зростання та прибирає залежності, та працює з африканськими лідерами, щоб допомогти їм нагодувати їхні народи.

Були створені нові партнерства, щоб протистояти корупції та сприяти урядуванню, яке є відкритим і прозорим. Нові зобов’язання були взяті нами через програму «Партнерство рівного майбутнього», щоб бути певними, що жінки та дівчата можуть повноцінно брати участь в політиці та користуватися можливостями. (І згодом сьогодні я обговорюватиму наші зусилля в боротьбі з бичем торгівлі людьми).

Всі ці речі дають мені надію. Але найбільшу надію мені дають не наші дії, і не дії світових лідерів, а люди, яких я бачив.

Це американські вояки, які ризикували своїм життям та пожертували життям заради незнаймоців за півсвіту звідси. Це студенти в Джакарті та Сеулі, які прагнуть застосувати свої знання заради збагачення людства. Це обличчя на площі в Празі чи біля парламенту в Гані, які бачать, що демократія озвучує їхні надії. Це молодь в фавелах Ріо-де-Жанейро та школах Мумбаї, чиї очі сяють обіцянкою.

Ті чоловіки, жінки і діти кожної раси та віросповідання нагадують мені, що на противагу кожному злому видовищу по телебаченню знайдуться мільярди людей по всьому світу, які мають єдині надії і мрії. Вони кажуть нам, що є спільне серцебиття заради людства.

Занадто багато уваги приділяється в нашому світі тому, що нас роз’єднує. Це те, що ми бачимо в теленовинах та що визначає наші політичні дебати. Але якщо ви відставите це все убік, то скрізь видно людей, які прагнуть свободи, щоб визначати свої долі; гідності, яка походить від праці; комфорту, який походить з Віри; та справедливості, яка існує коли уряд піклується про своїх людей, а не інші речі навколо.

Сполучені Штати Америки завжди відстоюватимуть ці надії задля своїх людей та людей по всьому світу. В цьому полягає наша фундаментальна обіцянка. Це те, що демонструє наша історія. Це те, заради чого все своє життя працював Кріс Стівенс.

І я обіцяю вам наступне: ще довго після того, як убивці отримають по заслугах, надбання Кріса Стівенса житиме в долях тих, кого він торкнувся, в десятках тисяч маршируючих проти насильства вулицями Бенгазі, в лівійцях, які замінили свої фото в Фейсбуку на фото Кріса на знак того, що читається просто: «Кріс Стівенс був Другом для всіх лівійців». Це має дати нам надію. Це має нагадувати нам, що допоки ми працюємо заради справедливості, вона настане; що історія на нашому боці, і що зростаюча хвиля свободи ніколи не відкотиться назад.

Дуже вам дякую!

Advertisements