До Вашої уваги мій переклад промови Першої Леді США Мішель Обами на Національній конвенції (з’їзді) Демократичної партії 6 вересня 2012 р. в м. Шарлотт, штат Північна Кароліна, де її чоловіка Барака було офіційно висунуто на другий президентський термін.

МІШЕЛЬ ОБАМА: Дуже дякую, Елейн! [Елейн Бріа – мати військовослужбовця, яка представила Першу Леді. – прим.]
Ми дуже вдячні за служіння і жертву Вашої родини. І ми завжди будемо Вам вдячні.

Будучи Першою леді останні кілька років, в мене з’явився надзвичайний привілей подорожувати країною. І куди б я не поїхала, кого б не зустріла, які б історії не почула – я бачила квінтесенцію американського духу.  Я бачила це в надзвичайній доброті та теплоті, проявленій людьми до мене, моєї сім’ї та особливо до наших доньок. Я бачила це у вчителях майже закритої школи, які голосували за продовження навчання навіть без зарплати. Я бачила це в людях, які одної миті стали героями, ризикуючи заради спасіння інших, перелітаючи через всю країну, щоб гасити пожежі, чи їдучи годинами, щоб врятувати затоплене місто.

І я бачила це в наших чоловіках і жінках в уніформі та в шанованих військових сім’ях, в поранених вояках, які казали мені, що вони не тільки знову ходитимуть, але і бігатимуть та бігтимуть марафон. Я бачила це в юнакові, осліпленому вибухом бомби в Афганістані, який сказав: «Я віддав би свої очі ще сто разів, аби мати шанс зробити те, що вдалося, та продовжувати це робити».

Кожного дня люди, яких я зустрічаю, надихають мене. Кожного дня вони змушують мене бути гордою. Кожного дня нагадують мені, наскільки ми благословенні жити в найвеличнішій нації на Землі.

Служити Першою Леді – це честь і привілей. Але, повертаючись до миті, коли ми вперше з вами зустрілися 4 роки тому, мене не полишають сумніви з приводу шляху, який ми почали. Хоч я глибоко поділяю бачення країни, яке має мій чоловік, і переконана, що він стане наздвичайним Президентом – як і будь-яка матір, я переживала, як це вплине на наших доньок, якщо він дістане цей шанс? Як вберегти їх від впливу яскравої національної відкритості? Як вони почуватимуться вирваними зі своєї школи та єдиного в їх житті дому?

Наше життя до Вашингтону було наповнене простими радостями: суботні ігри в футбол, недільні відвідини батьків. Наше вечірнє спілкування з Бараком було або за вечерею, або за переглядом фільму, адже як виснажена мати, я не мала сил одночасно на те і те. Правда полягає в тім, що я любила життя, яке ми створили для наших дівчат, глибоко любила чоловіка, з яким створила спільне життя, і мені не хотілося це змінювати, якщо він стане Президентом. Я любила Барака таким, яким він є. Знаєте, навіть попри те, що Барак був сенатором і кандидатом у Президенти, для мене він був хлопцем, який возить мене на побачення в машині, яка настільки розбита, що я можу бачити тротуар через дірку в пасажирських дверцятах. Він був для мене хлопцем, для якого найбільшою гордістю є кавовий столик, знайдений на звалищі, і в якого є лише одна пара достойних черевиків, але і вони – на піврозміру менші.

Але коли Барак почав розказувати мені про свою сім’ю, ось тоді я побачила рідну душу, того, чиї цінності та виховання були такими ж, як в мене. Знаєте, ми з Бараком зростали в сім’ях, де не було багато грошей чи матеріальних здобутків. Але вони дали нам щось набагато цінніше – свою безумовну любов, незмінну самопожертву та шанс добитися того, про що вони для себе навіть не мріяли.

Мій батько був оператором насосу на міській водопровідній станції. Коли ми з братом були малі, в нього знайшли розсіяний склероз. Навіть дитиною, я розуміла, що було багато днів, коли йому боляче, і знала, що багато разів уранці для нього було стражданням навіть вставати з ліжка. Але щоранку я бачила, як батько прокидався з усмішкою, брав милицю, ставав перед умивальником, де повільно голився та застібав уніформу. А коли він повертався додому після довгого робочого дня, ми з братом на сходах ганку чекали його привітати, дивлячись, як він стає на одну ногу, потім на другу та повільно йде в наші обійми. Проте попри ці випробування, мій тато ніколи не пропустив жодного робочого дня. Вони з мамою були націлені дати мені і моєму братові освіту, про яку самі не мріяли. Коли ми з братом нарешті вступили до коледжу, майже вся наша плата за навчання складалася зі студентських позичок та грантів. Але батько продовжував сплачувати за нас невелику частину самостійно. Кожного семестру він переживав, щоб сплатити ті рахунки вчасно, навіть беручи кредити, якщо грошей не вистачало. Він був такий гордий, що його діти ходять до коледжу, і перевіряв, щоб ми ніколи не пропустили дати реєстрації на семестр, якщо його чек запізнювався. Бачите, що для мого тата означало бути мужчиною! Як і для багатьох з нас, ось що було його мірилом життєвого успіху – бути здатним заробляти гідні гроші, що дозволяло б підтримувати свою родину.

Зображення з трансляції каналу CBS News.

Коли я познайомилася з Бараком, то зрозуміла, що навіть попри особисте зростання протягом життя, він лишатиметься вихованим так само, як і я. Барака виховувала мати-одиначка, якій було важко заробляти на життя, а також дідом і бабою, які переїхали до них, коли знадобилася допомога. Бабуся Барака розпочинала роботу секретаркою в комунальному банку і швидко просувалася службовими сходами, допоки, як і багато жінок, не вперлася в стелю. Роками чоловіки, які були не більш кваліфіковані, ніж вона – чоловіки, яких вона вивчила – діставали підвищення в посадах, стаючи її начальниками та заробляючи усе більше грошей, тоді як сім’я Барака продовжувала зводити кінці з кінцями.

Тим не менше день за днем бабуся ловила вранці автобуси, щоб діставатися на роботу раніше за всіх і працювати якнайкраще без скарг чи жалю. Вона часто казала Бараку: “Поки з вами, діти, все гаразд – тільки це справді має значення!”

Як і багатьом американським сім’ям, нашим сім’ям не треба було багато. Вони не заздрили чужому успіху та не переймалися тим, що хтось заробляє більше. Фактично, вони захоплювалися успіхами інших. Вони просто вірили в фундаментальну американську обіцянку, що навіть якщо ти почав з малих грошей, але якщо наполегливо працюєш та виконуєш на роботі те, що від тебе вимагається, то будеш здатним збудувати гідне життя для себе і навіть краще життя для своїх дітей та онуків. Ось як вони нас виховували! Ось чого ми навчилися на їхньому прикладі!

Ми вивчили, що таке гідність та порядність; і що те, наскільки старанно ти працюєш, важить більше, ніж наскільки багато ти заробляєш. Ми також вивчили, що допомога іншим важить більше, ніж допомога самому собі. Ми вивчили, що таке чесність та порядність; що правда має значення; що ти не граєш за якимсь своїм набором правил, а твій успіх не вважається таким, допоки ти не заслужив його чесно й віддано.

Ми навчилися вдячності та смиренності – що так багато людей доклали рук до нашого успіху, від вчителів, які нас надихали, аж до прибиральників, які чистили наші школи. Ми навчилися цінувати внесок кожного та ставитися до всіх з повагою. Це цінності, які ми з Бараком – як і багато з вас – стараємося передати нашим дітям. Ось якими ми є!
Стоячи перед вами 4 роки тому, я знала, що не хочу, або щось із вищепереліченого змінилося, якщо Барак стане Президентом. Що ж, сьогодні після боротьби і тріумфів, які випробували мого чоловіка настільки сильно, що я навіть не могла уявити, я бачу на власні очі, що посада Президента не змінює тебе – вона виявляє, ким ти є!

Знаєте, мені пощастило особисто на власні очі побачити, що таке бути Президентом. Я побачила, наскільки важкими є проблеми, які потрапляють на президентський стіл – проблеми, в яких жоден набір цифр чи грошей на дає вірного розв’язання, та рішення, в яких ставки дуже високі й немає шансу на помилку. Як Президент, ви можете отримати будь-яку пораду від будь-якої людини. Але наприкінці дня, коли настає час ухвалити рішення, ви, як Президент керуєтеся власними цінностями, власним баченням та своїм життєвим досвідом.

Коли йдеться про перебудову економіки, Барак думає про таких людей, як мій тато і моя бабуся. Він думає про гордість, яка народжується в щоденній важкій роботі. Саме тому він підписав «Акт про чесну оплату праці імені Ліллі Ледбеттер»  (Lilly Ledbetter Fair Pay Act), щоб допомогти жінкам отримувати еквівалентну чоловікам оплату за еквівалентну їм роботу. Саме тому він зменшив податки для працюючих сімей та малого бізнесу і бореться за те, щоб автомобільна індустрія знову встала на ноги. Саме тому він підняв нашу економіку з колапсу до відкриття робочих місць – таких місць, на зарплату від яких ви можете утримувати сім’ю; гарних робіт прямо тут в Сполучених Штатах Америки.

Що стосується охорони здоров’я для наших сімей, то Барак відмовився слухатися тих, хто радив йому перенести реформу охорони здоров’я на інший день, лишити іншому Президенту. Він не переймався, чи буде це політично просто – це не те, як його виховували. Він переймався тим, що це – правильна річ, яку треба зробити. Він зробив так, адже вірить, що тут в Америці наші діди повинні собі дозволити мати необхідні ліки, наші діти повинні мати змогу відвідати лікаря, коли хворіють, а також ніхто в цій країні не повинен зламати собі життя через пригоду чи хворобу. І він вірить, що жінки більш ніж здатні робити вибір щодо власного тіла та нашої охорони здоров’я. Ось що відстоює мій чоловік!

Коли справа доходить до того, щоб дати нашим дітям освіту, якої вони заслуговують, Барак знає це як і я та багато з вас – він ніколи б не був у коледжі без фінансової підтримки держави. І вірите ви чи ні, але коли ми одружилися, наші спільні студентські кредитні виплати щомісяця перевищували виплати за іпотекою. Ми були такі молоді, такі закохані й по вуха в боргах.

Ось чому Барак так наполегливо боровся за збільшення підтримки студентів державою та водночас за зменшення відсотків за їхніми кредитами! Бо він хоче, щоб кожна молода людина реалізувала своє покликання та змогла вступити до коледжу без накопичення боргів. Врешті-решт для Барака ці питання не є політичними – вони особисті. Бо він знає, що таке, коли страждають сім’ї.  Він знає, що означає бажати чогось більшого для своїх дітей та онуків. Він знає, що таке Американська Мрія, бо він нею живе. І хоче, щоб кожен в цій країні мав таку ж можливість незалежно від того, ким він є, звідки він, як виглядає та кого любить. Він вірить, що коли ви важко працюєте, справляєтеся та проходите крізь двері до омріяної можливості, то не замикаєте їх за собою, а обертаєтеся та даєте іншим людям ті ж шанси, які допоможуть їм добитися успіху.

Отже коли люди запитують, чи перебування в Білому Домі змінило мого чоловіка, я можу чесно сказати – що стосується його характеру, переконань та серця, то Барак Обама лишається тим же чоловіком, в якого я закохана всі ці роки. Він такий же, яким був, розпочинаючи кар’єру з відмови від високооплачуваних робіт заради праці в злиденних околицях закритого металургійного заводу, стараючись реформувати ті громади та повернути людей на роботу. Бо для Барака успіх, це не те, як багато грошей ти заробляєш, а те, як ти змінюєш людські життя.

Він такий же, яким був, коли наші доньки народилися, й кожні декілька хвилин він перевіряв їх у ліжечку, щоб упевнитися, що вони дихають, та з гордістю показував їх кожному, кого ми знали. Він той самий, хто майже кожного вечора сідає вечеряти зі мною та доньками, терпляче відповідаючи на їхні запитання про проблеми почуті з новин та стратегії дружби в середній школі.

Він той самий, кого я бачу в нічній тиші за робочим столом над листами, які йому шлють – лист від батька, в якого проблеми з оплатою рахунків; лист від жінки, яка помирає від раку, а її страхова компанія не хоче покривати вартість лікування; лист від дуже обдарованої молодої людини, якій бракує можливостей себе реалізувати. Я бачу переживання в його очах і чую переконання в голосі, коли він каже: «Ти не повіриш, через що пройшли ці люди, Мішель! Це – неправильно. Нам треба працювати, щоб виправити це. В нас ще багато роботи». Я спостерігаю, як подібні життєві історії – наш набір проблем, надій та мрій – кожен день надихають Барака Обаму працювати.

І я не думала, що це можливо… але тепер я люблю свого чоловіка  навіть більше, ніж 4 роки тому, навіть більше, ніж 23 роки тому, коли ми познайомилися. Я люблю, що він ніколи не забуває, з чого починав. Я люблю, що ми можемо вірити Бараку, що він зробить те, що збирається робити, навіть коли це важко – особливо, коли це важко.  Я люблю в Бараку те, що для нього нема таких речей, як «ми» та «вони» – він не звертає уваги чи ти демократ, чи республіканець, чи не той і не інший. Він знає, що всі ми любимо свою країну. І він завжди готовий вислухати добрі ідеї. Він завжди шукає найкраще в кожному, кого зустрічає.  Я люблю те, що навіть в найтяжчі моменти, коли ми всі пітніємо – занепокоєні несплатою рахунків й здається все пропало – Барак ніколи не дозволяє собі відволікатися на балачки та гамір. Як і його бабуся, він просто піднімається і йде вперед із терпінням та мудрістю, мужністю та достоїнством.

Він щоразу нагадує мені, що ми в тривалій грі, й що зміни є важкими, вони є повільними й ніколи не відбуваються одразу. Проте зрештою ми їх добиваємося, завжди. Ми добиваємося їх завдяки таким, як мій батько, таким як бабуся Барака – чоловікам і жінкам, які казали собі: «В мене може й не буде шансу реалізувати свої мрії, але можливо це вдасться моїм дітям, моїм онукам». Так багато нас сьогодні зібралося тут завдяки їхній самопожертві, печалі та милості. Адже кожного разу знову і знову вони ковтали свої страхи та сумніви та робили те, що було важким.

Тому сьогодні, коли виклики перед нами починають здаватися всеохопними чи навіть нездоланними, давайте ніколи не забувати, що зробити неможливе – це і є історія цієї нації. Ось ким ми є, як американці! Ось так була збудована ця країна!
І якщо наші батьки та діди змогли тяжко працювати та боротися за нас, якщо вони змогли звести до небес хмарочоси, відправити людину на Місяць та об’єднати весь світ одним кліком компьютерної миші, то ми точно зможемо жертвувати собою та будувати заради своїх дітей та онуків.

І якщо так багато чоловіків та жінок змогли носити мундири нашої країни та віддати життя за наші фундаментальні права, то ми точно зможемо прийти на виборчі дільниці та зробити свій голос почутим у день голосування. Якщо фермери та металурги змогли вибороти незалежність від імперії; якщо імігранти змогли залишити все, що знали, заради кращого життя на наших берегах; якщо жінки відправлялися до в’язниці за відстоювання права голосувати; якщо одне покоління змогло подолати депресію та накреслити велич на всі часи; якщо молодий священник може підняти нас до небес своїми праведними мріями; і якщо горді американці можуть бути самими собою та брати шлюб з тими, кого вони люблять – отоді ми точно зможемо дати кожному в цій країні правдивий шанс на велику Американську Мрію!

Тому що в кінці-кінців та більше за будь-що це шлях нашої країни – шлях незламної надії, що грунтується на непохитній бороьбі. Ось що зробило можливим мою долю, долю Барака та багатьох інших американців.

Все, що я сьогодні кажу, кажу не тільки як Перша Леді й не тільки, як просто дружина. Знаєте, наприкінці дня мій найзначиміший титул, це бути головною мамою. Мої доньки – це серцевина мого серця та центр мого світу. Але сьогодні в мене більше нема тих побоювань чотирирічної давнини щодо того, чи буде кращим для наших доньок те, куди ми збираємося з Бараком. Адже сьогодні я знаю з власного досвіду, що якщо я справді хочу залишити кращий світ своїм донькам, всім нашим синам і донькам… Якщо ми хочемо дати всім нашим дітям основу для їхній мрій та можливості, гідні їхнього покликання… Якщо хочемо дати їм той сенс безмежних можливостей, ту віру, що тут в Америці є щось краще, якщо ти бажаєш працювати заради цього… Тоді ми повинні працювати як ніколи раніше… І ми повинні знову згуртуватися і виступити разом за чоловіка, якому довіряємо вести цю країну вперед – за мого чоловіка, нашого Президента, Президента Барака Обаму!

Дякую вам! Хай Бог благословить вас! Хай Бог благословить Америку!

Advertisements