Фото: Рос Кемпбелл, Ніл Гамберг, Гарвардська бізнес-школа.

До Вашої уваги мій переклад промови харизматичної генеральної операційної директорки соціальної мережі «Фейсбук» Шеріл Сандберг, яку вона виголосила перед випускниками Бізнес-школи Гарвардського університету 23 травня 2012 р. Сандберг отримала диплом магістра бізнес-адміністрування Гарварду в 1995 р., увійшовши до Топ-5% відмінників.

Вона ділиться досвідом успіху в Силіконовій долині та торкається питання рівноправ’я чоловіків і жінок в бізнесі. Вся її промова сповнена дотепного гумору, кар’єрних порад, але подекуди містить і суперечливі твердження. Промову в Гарварді 42-річна Сандберг виголосила в присутності своїх батьків і дітей, вдягнена в яскраву блакитну сукню, на якій був червоний значок з ініціалами «NGB» в пам’ять про випускника – 2012 Натана Г. Білмаєра, котрий загинув напередодні.

ШЕРІЛ САНДБЕРГ: Це честь бути сьогодні тут і звертатися до видатних викладачів Гарвардської бізнес-школи, гордих батьків, терпеливих гостей і найголовніше – випускників 2012! Сьогоднішній день обіцяв стати днем невгамовного святкування, але, як я знаю, це не зовсім так. Приєднуюсь до вас в скорботі за вашим однокурсником Натаном. Не знаходжу слів, щоб полегшити її. Сповнений скорботи цей день тим не менше знаменує відмінне і вражаюче досягнення всього курсу. Отже, будь ласка, приєднуйтесь до найтепліших привітань на адресу курсу!

Коли декан Норія попросив мене виступити перед вами, я гадала, як мені звертатись до групи, що молодша і крутіша за мене? Але я знаю, як. Я роблю це кожного дня в «Фейсбук». Мені подобається бути з молодими людьми. Щоправда не тоді, коли вони запитують «Як можна було вчитися в коледжі без інтернету?» чи ще гірше «Шеріл, ідіть-но сюди! Нам треба знати, що старші люди думають про цю функцію!»

Коли я була студенткою тут 17 років тому, то вивчала соціальний маркетинг у професора Каша Ренгана. Одним з прикладів, на якому він пояснював концепцію соціального маркетингу, була нестача донорів органів в нашій країні, що прирікало на загибель 18 осіб кожного дня. На початку цього місяця «Фейсбук» запустив інструмент для підтримки донорства органів – це те, над чим трудився Каш. Професоре, ми всі вдячні за Вашу відданість цій справі!

Насправді я дуже давно сиділа там, де зараз ви. Відтоді світ дуже змінився. Моя група «Б» перша випробовувала формат онлайн-занять. Ми користувалися віртуальною конференцією на сайті «Америка Онлайн» та додзвонювалися в інтернет з фіксованих телефонних ліній. (Батьки пізніше розкажуть вам, що таке «дайл-ап») Ми придумали собі псевдоніми, бо тоді було нечуваним вказувати в інтернеті реальні імена. Але віртуальний клас так ніколи у нас і не вдався. Все падало. Світ просто ще не був готовий до одночасної онлайн-комунікації 90-та осіб.

Через деякий час ми приблизили майбутнє – майбутнє, де технологія збагачуватиме нас та єднатиме з реальними колегами, сім’ями та друзями. Це було потрібно, щоб спілкуватися з більшою кількістю людей, ніж вдається протягом дня, щоб бути багатшим, знаменитішим та сильнішим – знаменитістю, політиком чи гендиректором. Сьогодні все інакше. Зараз право голосу в інтернеті мають не лише щасливчики, що вчаться в Гарвардській бізнес-школі, а прості люди – будь-хто, в кого є «Фейсбук», «Твіттер» чи мобільний телефон. Це руйнує звичні структури влади та традиційні ієрархії. Контроль та влада переходять від інституцій до індивідуумів, від історично сильних до історично безсилих. І все це відбувається настільки стрімко, що я навряд чи могла це уявити, сидячи там, де зараз ви. І, до речі, Марку Цукербергу тоді було 11 років.

Оскільки світ починає ставати дедалі більш об’єднаним і менш ієрархічним, традиційний кар’єрний шлях також змінюється. В 2001-му після праці в урядових структурах я в пошуках роботи переїхала до Силіконової долини. Часи були не найкращі. Мильна бульбашка «дот-комів» луснула: малі компанії закривалися, а великі – звільняли персонал. Один гендиректор глянув на мене і сказав: «Ми навіть не подумаємо взяти таку, як ви!»

Згодом я все ж таки отримала кілька пропозицій й замислилась над прийняттям рішення. Що ж я зробила? Я вчилася бізнес-адмініструванню, тому накреслила таблицю, де в одній колонці вказала пропоновані посади, і в іншій – свої критерії. Однією з можливостей, яку пропонували, була посада керівника першого бізнес-підрозділу «Гуглу». Зараз це звучить чудово, а тоді ніхто не вважав, що споживчі інтернет-компанії взагалі здатні заробляти. Я не була впевнена, чи доведеться мені взагалі щось робити в «Гугл», адже там не було ніякого бізнесу.  Чим там було управляти? До того ж, їхня зарплата була на кілька порядків нижча, ніж в інших.

Отже я прийшла до Еріка Шмідта, який недавно став гендиректором «Гуглу», показала йому таблицю і сказала, що ця робота не відповідає жодному з моїх критеріїв. Він поклав руку на таблицю, глянув на мене і сказав: «Не будьте ідіоткою!» Чудова кар’єрна порада, чи не так?! І продовжив: «Стрибайте на космічний корабель, який відлітає! Коли компанії стрімко ростуть та справляють величезний вплив, кар’єри розвиватимуться самі собою. А коли компанії не ростуть і їхні місії не мають аж такої цінності, тоді – стагнація і політика. Якщо Вам пропонують місце в космічному кораблі, то не цікавтесь, яке саме. Просто сідайте!»

Через 6 з половиною років, коли я вже йшла з «Гугл», я несла ту пораду в своєму серці. І хоч мені пропонували посади гендиректорів в цілій низці компаній, я пішла працювати операційним директором в «Фейсбук». Люди здивувалися, чому я вирішила працювати на босса, якому 23 роки?

Традиційна метафора для кар’єри, як ми знаємо – це драбина. Проте я більше не вважаю, що ця метафора відповідає дійсності. Вона просто втрачає сенс в менш ієрархічному світі. Коли я прийшла в «Фейсбук», то в онлайн-аукціоні «І-Бей» маркетинг очолювала жінка на ім’я Лорі Голер, випускниця Гарвардської бізнес-школи 1997 року, яку я трохи знала. Якось вона зателефонувала мені і сказала: «Я хотіла б поговорити з Вами про запрошення в «Фейсбук»! Думала подзвонити, щоб розказати про все, в чому я розбираюся та що мені подобається робити. Але я знаю, що так чинять усі. Натомість я хочу почути від вас – в чому найбільша проблема в «Фейсбук», та як я можу допомогти?»

У мене відпала щелепа!.. Я взяла б на роботу тисячі людей лише за одне таке запитання! Але ніхто ніколи не казав нічого подібного! Пошук персоналу завжди залежить від того, хто шукає – але не в ситуації з Лорі. Я відповіла: «Я беру Вас на роботу! Моя найбільша проблема – це набір персоналу. І Ви будете цим займатися!» Так Лорі змінила сферу на таку, про яку ніколи не думала, опустилася на рівень вниз, щоб зайнятися новим. Пізніше її підвищили і тепер вона керує всією службою персоналу «Фейсбук», та виконує дивовижну роботу. У Лорі є інша метафора для кар’єри, яка, як на мене, видатна. Вона каже, що кар’єра – це не драбина, а комплекс турніків!

Фото: Рос Кемпбелл, Ніл Гамберг, Гарвардська бізнес-школа.

Коли ви почнете свою кар’єру після бізнес-школи, то придивіться до можливостей, росту, впливів та місій. Розширюйте межі, спускайтесь, піднімайтесь чи зупиняйтесь! Будуйте свої вміння і навички, а не резюме! Оцінюйте те, що ви здатні робити, а не посаду, яку вам пропонують! Робіть справжню роботу! Зголошуйтесь на роль тих, хто продає, лінійну роль чи роль погодинного фрілансера! Не плануйте надто багато та не очікуйте на пряме кар’єрне зростання! Якби я спланувала свою кар’єру, коли була на вашому місці, я б її не здійснила.

Ви входите в інший діловий світ, ніж входила я. Мій тільки починав об’єднуватися, ваш – надто об’єднаний. Мій був конкурентний, ваш – на порядок конкурентніше. Мій змінювався швидко, а ваш змінюється ще швидше. В той час, як розпадаються традиційні структури, також повинне еволюціонувати і лідерство – від ієрархії до спільної відповідальності, від командування і контролю до вислуховування та спрямування. Вас вчили в цьому видатному навчальному закладі бути не лише частиною трендів, а й вести за собою.

Ведучи за собою в цьому новому світі, вам не вдасться покладатися на те, ким ви є, чи на диплом, який маєте. Вам доведеться покладатися на те, ЩО ви знаєте. Ваша сила не в місці в якомусь рейтингу, а в побудові довіри та заслуженої поваги. Вам треба мати талант, вміння, а також уяву і бачення. Але більш, ніж будь-що, вам слід вміти спілкуватися природньо – так, щоб надихати людей навколо вас та чути їх. І таким чином продовжувати вчитися кожного дня.

Коли ви поглянете на дітей, то неодмінно помітите, наскільки вони щирі. Моя подруга Бетсі через кілька років по закінченні бізнес-школи завагітніла другою дитиною. Першій було 5 років. Якось дитина запитала:
– Мамо, а де малюк?
– Малюк в животі, – відповіла Бетсі.
– Невже його ручки не в твоїх руках?
– Ні, він в моєму животі.
– А його ніжки в твоїх ніжках?
– Ні, він повністю в моєму животі.
На що дитина зауважила:
– Тоді, мамо, а що ж росте в твоїх сідницях?

Дорослі ніколи не бувають настільки безпосередніми! І це не так вже й погано. Я народила двох дітей, і мені не були потрібні зауваження. Проте, відсутність щирості – це також не добре. Тому що всім нам, і особливо лідерам, потрібно говорити і чути правду.

Робоче місце – це напрочуд складний простір для кожного, щоб говорити правду. Бо як би ми не хотіли бачити свою організацію горизонтальною, всі вони мають якусь ієрархію. Тобто чиясь робота оцінюється згідно чиїхось уявлень. А це – не підгрунтя для чесності. Замисліться, як люди спілкуються в типовій робочій обстановці? Замість того, щоб сказати «Я не згодний зі стратегією розширення» чи «Це виглядає по-дурному», вони кажуть «Я вважаю, що є багато гарних причин, чому ми входимо в цю нову лінію. І я певен, що управлінська команда проаналізувала рівень повернення інвестицій. Але я не впевнений, що ми повністю розглянули ефект інвестицій, перш ніж зробити цей крок в цей час». В «Фейсбук» на такий пасаж ми б відповіли: «Що за …?»

Правду краще говорити простими словами. Торік наш Марк [Цукерберг – прим.] вирішив вчити китайську мову, і, як елемент навчання, проводив годину кожного тижня з нашими співробітниками, для яких китайська є рідною. Одного дня китаянка намагалася сказати Марку щось про свого менеджера. Вона вимовила довге речення, і він попросив сказати простіше. Але вона повторила довге речення. «Ні, я все ще не розумію. Простіше, будь ласка!», – наполягав він, але китаянка говорила те саме знову і знову. Нарешті, в пориві розпачу вона вигукнула: «Мій менеджер – поганий!» Як просто і чітко! Марк просто хотів її зрозуміти.

Люди рідко висловлюються так ясно на роботі чи в житті. І чим далі ви дорослішаєте, тим більше навколо стає людей, які висловлюються не зовсім зрозуміло. До того ж, вони надміру емоційно реагують на прості слова. Коли я прийшла в «Фейсбук», одними з моїх завдань були розбудова бізнесу та створення кількох систем. Але я хотіла виконати завдання так, щоб не руйнувати культуру, яка зробила «Фейсбук» справді чудовим! Тому я намагалася заохочувати співробітників, приміром, не робити для розмови зі мною формальні презентації в програмі «Пауер Пойнт». Я казала: «Не приносьте на зустрічі презентації «Пауер Пойнт»! Приходьте просто зі списком питань, які хочете обговорити». Але всі ігнорували прохання та продовжували робити презентації зустріч за зустріччю, місяць за місяцем. Через два роки я нарешті зажадала: «Гаразд! Я ненавиджу правила, але встановлюю одне правило: більше ніяких презентацій «Пауер Пойнт» на моїх нарадах!»

Через місяць мені треба було виступити на великій сцені перед нашою глобальною командою з продажів. Хтось підійшов до мене зі словами: «Вам треба знати, що всі пригнічені з приводу заборони на презентації «Пауер Пойнт» для клієнтів». Тоді я вийшла на сцену і заявила: «По-перше, я мала на увазі, що ніякого «Пауер Пойнту» зі мною. А по-друге, і це важливіше – наступного разу, коли ви почуєте щось справді дурне, не мовчіть! Боріться з цим або ігноруйте, навіть якщо це від мене чи Марка [Цукерберга – прим.]». Гарний лідер розуміє, що більшість людей не почуватимуться комфортно в протистоянні з начальником. Тому саме від начальника залежить заохочення підлеглих ставити йому запитання. Це ніби просто – сказати, що ви збираєтеся заохочувати зворотній зв’язок. Але це буває складно втілювати в життя. Бо, на жаль, це не завжди відбувається в тому форматі, в якому ми хотіли б.

Коли я починала працювати в «Гугл», в мене було четверо підлеглих. І для мене було дуже важливо самій провести співбесіди з ними усіма. З моєї точки зору «бути частиною команди» означає, що я маю знати вас. Коли команда збільшилась до ста осіб, я зрозуміла, що співбесіди відбирають багато часу. Тому одного дня на нараді я сказала: «Можливо, мені слід перестати проводити співбесіди». Я очікувала, що всі встануть з місць зі словами «Ні, Ваші співбесіди є важливою частиною процесу». Але вони зааплодували і пояснили, що весь цей час я була для них занозою. Я була пригнічена, потім розлютилася і мовчки кипіла кілька годин. Чому колеги не сказали мені раніше, що я була занозою? Чому вони дозволяли мені продовжувати співбесіди, якщо я сповільнювала їх? Але врешті-решт я зрозуміла, що, якщо вони не казали, значить це була моя помилка. Бо я не переконала їх, що потребую зворотнього зв’язку.

Коли ви є лідером, буває дуже важко отримувати гарний та відвертий зворотній зв’язок, незважаючи на те, як часто ви про це просите. Один прийом, який я знайшла – це справді відкрито говорити про речі, в яких я не розбираюся. Бо це дозволяє людям не погоджуватися зі мною, що є для них набагато легшим. В багатьох випадках, коли щось не врегульовано, мене охоплює тривога. Я більш ніж певна, що ніхто не може звинуватити мене, що я занадто тиха. Я голосно говорю про проблеми, і це дозволяє іншим сказати те, що треба. Але якби я мовчала, то, не знаю, чи міг би хтось у «Фейсбук» підійти і сказати: «Шеріл, заспокойся! Ти зводиш з розуму всіх нас». Я так не думаю.

Закінчуючи навчання сьогодні, запитайте в себе, як ви будете вести за собою? Чи будете спілкуватись прямо і просто? Чи бажатимете чесності? Якщо отримуватимете чесність у відповідь, то реагуватимете зі злістю чи вдячністю? Намагаючись бути більш природніми в наших комунікаціях, нам слід також намагатися бути природніми в ширшому сенсі. Я маю на увазі цілковиту природність на роботі. Це те, в що я глибоко вірю.

Мотивація з’являється внаслідок праці над речами, про які ми дбаємо. Але вона також з’являться завдяки співпраці з людьми, про яких ми дбаємо. І щоб дбати про когось, його треба знати. Вам доведеться знати, що люди люблять і ненавидять, та що відчувають, а не тільки, що вони вважають. Якщо ви хочете завоювати серця і розуми, то треба вести за собою як власним серцем, так і власним розумом. Я не вірю, що з понеділка по п’ятницю ми живемо професійним собою, а в решту часу – справжнім собою. Таке розділення, схоже, ніколи не спрацьовує. А в сучасному світі зі справжніми та природніми голосами, це тим більше втрачає сенс.

Я плакала на роботі. І зізнавалася, що плакала на роботі. Преса навіть написала, що «Шеріл Сандберг плакала на плечі в Марка Цукерберга», що насправді не зовсім відповідає дійсності. Я просто розповідаю людям про свої надії та страхи, а також прошу їх розказати про їхні. Я стараюся бути собою – відвертою про свої сильні та слабкі сторони – та заохочую інших поводитись так само. Це дуже професійно і дуже відверто, коли це поєднане.

Нещодавно, набравшись мужності за останні роки, я почала публічно висловлюватися про виклики, з якими стикаються на роботі жінки. До того, я робила свою кар’єру, як усі, й ніколи не заявляла комусь, що я жінка. Я лишала світло в кабінеті, коли їздила додому щось зробити для дітей. Я закривала кабінет на ключ та зціджувала грудне молоко для своїх немовлят, спілкуючись з колегами по телефонному конференц-зв’язку. Іноді хтось запитував:
– А що це за дивний звук?
– Який звук? – дивувалась я.
– Я чув сигнал.
– А-а, це пожежна машина за вікном…

Проте відсутність прогресу в останнє десятиліття щодо працюючих жінок, змусила мене почати висловлюватися про це. Я закінчила Бізнес-школу Гарвардського університету в 1995 році. І гадала, що до тієї пори, коли хтось мого віку вже матиме честь виступати зі сцени, ми отримаємо рівноправ’я на робочих місцях. Але відсоток жінок на вершині бізнесу — рівень генеральних директорів — завмер на позначці 15-16% та не змінюється протягом десятиліття. Відсоток не те що не наближається до 50, а навіть не збільшується! Ми мусимо відверто визнати, що гендерне питання залишається проблемою на вищих щаблях лідерства. Обіцянкою рівноправ’я залишається нерівноправ’я.

Нам треба почати говорити про те, як недооцінюються здатності жінок у порівнянні з чоловіками, та про те, що для жінок, на відміну від чоловіків, успіх та привабливість корелюються негативним чином. Тобто, як тільки жінка стає успішною на роботі, вона починає менше подобатися. Це означає, що жінкам потрібна інша форма управління та наставництва, інша форма підтримки та заохочення.

Йдеться не лише про старших жінок. Обов’язок чоловіків, які зараз закінчують університети, і кількість яких приблизно така ж, як і кількість випускниць – не тільки озвучувати гендерну проблему, але і допомагати ровесницям добиватися успіху. Коли чоловіки чують, що якась жінка успішна на роботі, але її не полюбляють – глибоко видихніть та запитайте, чому?

Нам слід почати відкрито говорити про необхідність гнучкості для всіх нас, щоб поєднувати роботу і особисте життя. Пару тижнів тому в інтерв’ю я сказала, що йду з роботи в 17:30, щоб повечеряти зі своїми дітьми. І була шокована тим, як це представили журналісти. Один з моїх друзів жартував, що навіть якби я вбила когось сокирою, то резонансу було б менше. Такий резонанс доводить, що гендерна проблема лишається неврегульованою для всіх нас – чоловіків та жінок.

І, можливо, більш важливо щоб ми почали говорити про те, наскільки менше жінок порівняно з чоловіками – навіть в таких місцях, як Гарвардська бізнес-школа, навіть на цьому випускному курсі – мріють досгяти найвищих посад. Ми не подолаємо розрив у лідерстві допоки не закриємо розрив в амбіціях. Нам треба більше жінок, які не просто сидять за столами, а, як висловився Президент Обама кілька тижнів тому в Барнарді – обіймають гідні місця начолі цих столів.

Одна з причин, чому я так зраділа побувати тут сьогодні, полягає в тому, що цього року 50-та річниця, як жінок почали приймати до цієї бізнес-школи. Декан Норія, який пристрасно бажає бачити більше жінок на лідерських позиціях, сказав, що хотів би, аби я висловилася з цього приводу. Я знайома з першою жінкою, яка закінчила Гарвардську бізнес-школу. Вона розказала мені, як добилася, щоб з чоловічої вбиральні зробили жіночу. Проте там залишили… настінні піссуари. Тоді вона чітко усвідомила сенс зробленого: «Ми не впевнені, що жінки вчитимуться в бізнес-школі. І якщо їх більше не буде, то не доведеться заново встановлювати тут піссуари». Пісуарів вже давно нема в жіночих вбиральнях Гарварду. Лишається сподіватися, що ніхто за ними не скучає.

Коли ви з однокурсниками роз’їдетеся по світу та підете назустріч завтрішньому дню, я бажаю вам 4 речі:

По-перше, будьте на зв’язку через «Фейсбук»! Це важливо для вашого майбутнього успіху. І оскільки ми розмістили свої акції на фондовій біржі, то чому б вам не натиснути на одну чи дві рекламки?!

По-друге, бажаю, щоб ви робили зусилля як для свободи слова, так і для встановлення істини.

По-третє, зичу, щоб ви лишалися природніми та відкритими до розуміння себе самих.

І, по-четверте, бажаю, щоб ваше покоління добилося того, чого не добилося моє. Зробіть світ таким, де половину домогосподартсв очолюють чоловіки, а половину компаній та організацій – жінки! Я більше, ніж упевнена, що це був би кращий світ.

Приєднуюсь до поздоровлень зі своїми найщирішими вітаннями на адресу випуску Гарвардської бізнес-школи 2012!

За матеріалами Poets & Quants та Harvard Business School.

Advertisements