“Щоб зрозуміти поведінку Росії в нинішній кризі навколо України, її треба сприймати, як комбінацію трьох бачень”, – написала в своєму коментарі 21-го травня 2014 р. доктор наук з Фінляндії, старший науковий співробітник Фінського інституту закордонних справ Катрі Пінноніємі (Katri Pynnöniemi).

Катрі Пінноніємі
Катрі Пінноніємі

На її думку, перше бачення політики Росії є оборонним, друге базується на тому, що Росія вважає себе великим геополітичним гравцем, а трете – це процес без кінцевої мети, який можна передбачити лише з малою імовірністю. Для розуміння нинішніх дій Росії, їх прогнозування й підготовки до них важливо усвідомити, як саме взаємопов’язані її очікування та імпровізації.

Дослідниця пише, що аналізи щодо Росії наштовхуються на ключову складність: аналітики намагаються роздивитися сенс в її діях. Його ж видно крізь призму з трьох вищезгаданих підходів. 

Перше бачення: російську політику під час української кризи 2013-2014 можна розглядати, як захисну – націлену не на розширення, а на утримання під контролем простору, що вважається сферою російських інтересів. Отже, згідно з цим підходом анексія Криму виглядає швидше аномалією, аніж першим кроком до відновлення чогось на зразок радянського табору.

Друге бачення представляє дії Росії в термінах імперіалізму, геополітики і мислення великої держави. Це бачення є найбільш розповсюдженим серед аналітиків, воно найчастіше проявляється в академічних дискусіях та офіційній мові Росії, яка представляє Кримський півострів і Східну Україну, як частину “історичної Південної Русі”. І головна небезпека, яку видно в цьому контексті, це те, що криза запустила процес, який дестабілізує пост-радянський простір та європейську систему безпеки.

Дії Росії під час української кризи – це процес без кінцевої мети, який важко передбачити, але на який можна про-активно впливати.

Третє бачення представляє російські дії, як “мистецтво імпровізації”, як дії, що схильні до зигзагів, раптових відмов від генеральної лінії. Сама по собі ця концепція є комбінацією імпровізацій та використання нестандартної логіки в політичному мисленні, яка не слідує сформульованим принципам і цілям, як того вимагає імперіалістичний підхід. Як зазначає Катрі Пінноніємі, третє бачення аналітиками нинішньої Росії є новим і заставляє багатьох почати вважати, що дії Кремля – це процес без кінцевої мети, який важко передбачити, але на який можна про-активно впливати.

Проблема трьох підходів, яку бачить фінська політичина дослідниця, полягає в тому, що кожен з них генерує різні, не в усьому схожі пояснення й вони призводять до різної політики країн Заходу по відношенню до Росії. Оборонне та імперіалістичне бачення часто представляються, як протилежні, що є надто спрощеним. Хоч назагал логіка таких пояснень є геополітичною й відображає реалістичну традицію політичної думки, за якою великі держави саме так і мають поводитися в кризових ситуаціях. Водночас оборонне та імперіалістичне сприйняття дій Росії часто використовуються в дискусіях без врахування аналізу власне української кризи.

Кафедральний собор в Хельсінкі. Фото: Jean-Pierre Dalbéra, Flickr.
Кафедральний собор в Хельсінкі. Фото: Jean-Pierre Dalbéra, Flickr.

На переконання Катрі Пінноніємі, імпровізаційне бачення пояснює елементи, що лишаються поза увагою, такі як “зелені чоловічки” в Криму та інші прояви невідповідності генеральній лінії. Підгрунтя цього бачення полягає тому, що динамізм кризи в Україні викликаний подіями і феноменом Євромайдану – тобто акціями, які не є контрольовані Росією, хоча й не відбулися б без неї.

Те, як російські політики дистанціювалися від про-російських груп в Східній Україні й спроб розв’язати кризу за допомогою міжнародних організацій, дозволяє побачити, як працює політика “мистецтва імпровізацій”. Вона базується на наявних ресурсах – ідеях, мережах і організаціях – що використовуються для збурення настроїв в суспільстві чи змоделювати загрози та ризики, що потребують втручання Росії. Її здатність генерувати напругу в українській кризі через різноманітні канали, включно з нетрадиційними, робить неефективними звичні способи врегулювання кризових ситуацій.

Більше того, як підкреслює дослідниця, оскільки Росія здатна грати на слабкостях, що властиві урядам та інституціям Заходу, то ситуація відкриває більше можливостей для гри з ними та ескалації кризи. Ті дії Росії, які вважаються невідповідними генеральній лінії (оборонній чи імпералістичній), варто сприймати, як тактичну паузу в очікуванні про-активної відповіді з боку інших. 

Отже, для розуміння поведінки Росії в цій кризі треба дивитися на неї, як на комбінацію деяких оборонних та імпералістичних підходів разом з імпровізаційним. Лише зосереджуватися на тому, яким може бути наступний крок Росії, означає вводити себе в оману, – зауважує Катрі Пінноніємі.

Advertisements